Новости

Творчі дуети запорізьких журналістів та художників.

Твір запорізького журналіста Олеся Барліга по картині Наталії Дерев’янко "Святочні катання на півні" Олесь Барліг

Твір запорізького журналіста Олеся Барліга по картині Наталії Дерев'янко "Святочні катання на півні"

Олесь Барліг

 

ЧОРТОВІ ЗВІРІ

 

Якщо по книжках шукати, що таке «чортів півень», то можна і не знайти найцікавішого. Може воно, звісно, і є десь – але я не бачив. А треба комусь записати, бо зникне і не згадають вже. Книжки говорять – на Херсонщині, прямо над морем таке урвище є. А Левко Шкіряний у повісті «Вершник» так будяк називає. І все. Більш нічого немає. Ну я інше теж випадково взнав. Якби не Микола Петрович, то і ви б цього зараз не почули. Він такі історії давно збирає. Ще коли вчителем був, то їздив районом і записував. Потім наша бібліотека про це брошуру видала. А що та брошура? Треба книгу хорошу, з малюнками. Там же стільки всього – і про водяника, що під млином жив, про скарб, що мертвий козак боронив... А от про коваля таке – можна і фільм зняти. Як він на відьмі оженився. Як нечистому металеві роги викував. Як до Пекла ходив за залізом, що у воді не тоне. І такого ж більш ніде немає. Лише у нас. Й про чортових півнів – теж ані слова. А про них дві оповідки є. Я спершу розповім про те, як одна дівчина помстилася коханому, а потім – де вона ту помсту взяла.

Раніше хлопцям завжди було легше пару собі знайти. Вони вередують менше. Ціну собі не набивають. А дівки люблять хвостом крутити. Ніби й до серця їй парубок, і хороший він, і все при ньому, а от треба викрутаси показати. Так і та дівчина теж. Прийшов до неї свататись один – кращого у них в селі не було. Всі б за такого заміж пішли, а він її обрав. Їй це так лестило, що дурна захотіла перед усіма показати, яка вона розтака. Почала шось носа кривити. Думала, він буде і так, і сяк перед нею, а хлопець попрощався з її батьками та пішов. Й за місяць вже інше весілля було. Знайшов собі дівку без витребеньок. Теж, мабуть, гордий трапився – стільки воно в житті горя у людини від тієї гордості.

На весілля, як тоді водилося, все село прийшло. І дівчина ця була. Принесла з собою півня, та такого, якого ще ніхто не бачив – дебелий, як три звичайних, червоний – аж гаряче дивитися. І хвіст – що коли птаха на руках тримати – пір’я аж до землі.

Ось вам, говорить, півень на щастя (бо такий звичай є, що коли пара вперше у дім входить – нареченій треба півня під піч кинути, щоб все в цій родині було). Але сама на святкування не пішла – покрутилася на подвір’ї з усіма – і додому. А потім кажуть таке було: вже під ранок, коли усі повлягалися, той півень забіг молодим до хати. І давай плигати. Де стрибне – там вогонь і загориться. Як посхоплювалися! Гасять полум’я, а вода його не бере, тіки дужче палає. Хата так і згоріла вся – лише попіл від неї один і зостався. Кинулися до тієї дівчини – немає її. Батьки кажуть, як прийшла з весілля, то зібрала речі і поїхала кудись.

Воно, звісно, що тільки на п’яну голову не привидиться. Але Микола Петрович і інше потім чув. Ніби у нечистого можна виміняти звичайних тварин, на бісівських. Але не всіх. Лише трьох: цапа, кота і півня. Це якщо треба лихо зробити, то просять чорта, щоб дав він когось з них: цапа – до збитків. Що в хату не принесеш – все здиміє. І року не пролежить. А кіт – щоб дітей в родині більш не було, а ті що є – хворіли. Такі кіт з цапом можуть роками у людей жити і біду кояти, а от півень, то інша справа. Цей птах не більше доби живе, а як почує вранці голос півня справжнього – зщезне. Він отакі пожежі і робить.

Вимінять у чорта цих звірів просто, головне не бояться платить за них. А плата всяку просять. І не в кожного чорта вимінювать треба, бо нечисті різні бувають. Для такої справи найбільш куцак підходить – це той, що без хвоста ходить, тому і куций. Шукають його на роздоріжжі, де три шляхи розходяться. Треба прийти і чекати. Як побачиш вихор – кидай у нього чорну курку. Тоді вийде до тебе куцак і почне торгуватись. Зазвичай просить віддати свої роки. Дасиш йому три – і вже на стільки тобі менше на світі жити. У нього потім ці роки викуповують. Скажімо, йде син на війну, а мати боїться, що не вернеться. От і просить – дай йому бодай рік, тоді точно додому живим прийде.

Розповідав ще Микола Петрович таку історію про чортового кота, яким одну жінку за гріх покарали, але в брошурі того не було. А тепер і не знаю – чи у його дітей воно десь у зошитах збереглося – спитати треба.